Портал в режимі тестування та наповнення
Інформаційна довідка (Briefing note) щодо гарантій суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності території та непорушності кордонів України PACTA SUNT SERVANDA
Опубліковано 28 лютого 2014 року о 09:00

Територіальна цілісність України, недоторканність її території та непорушність її кордонів гарантована положеннями низки міжнародно-правових актів як багатостороннього, так і двостороннього характеру. Деякі з них містять загальну заборону застосування сили або загрози силою, закріплюють принцип поваги до територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, містять припис щодо розв’язання міжнародних спорів виключно мирними засобами. Інші ж стосуються безпосередньо гарантування територіальної цілісності, недоторканності і непорушності державних кордонів.

І. Статут Організації Об’єднаних Націй

Статут ООН (підписаний 26 червня 1945 року, набрав чинності 24 жовтня 1945 року) закріпив принцип заборони застосування сили або загрози силою. Пункт 4 статті 2 цього основоположного міжнародно-правового акта встановив, що:

«Усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй».

Принцип заборони застосування сили або загрози силою покладає на суб’єктів міжнародного права такі зобов’язання: 1) утримуватись від застосування сили (прямої чи опосередкованої); 2) утримуватися від загрози силою; 3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав; 4) відмовитися від актів репресії за допомогою сили; 5) відмовитися від сили або загрози силою як способу врегулювання спорів.

Таким чином, Статут ООН встановив і принцип територіальної цілісності держав, адже, сила або загроза силою не може застосовуватись саме проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.

Принцип територіальної цілісності держав покладає зобов’язання утримуватись від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно: 1) територіальної цілісності; 2) політичної незалежності; 3) єдності будь-якої держави; 4) дій, які являють собою застосування сили або погрози нею; 5) привласнення території прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжнародного права.

У Статуті ООН також знайшов універсальне закріплення принцип мирного врегулювання спорів. Відповідно до пункту 3 статті 2 «Усі Члени Організації Об’єднаних Націй розв’язують свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир та безпеку і справедливість».

На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб’єктів міжнародного права такі зобов’язання: 1) вирішувати всі свої суперечки, розбіжності виключно мирними засобами; 2) врегульовувати спори в найкоротший строк; 3) не зупиняти процес мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; 4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору; 5) утримуватися від ультимативності; 6) утримуватись від будь-яких дій, які можуть поглибити спір; 7) враховувати інтереси іншої сторони-учасника спору; 8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

ІІ. Декларація «Про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин держав у відповідності з Статутом ООН» 1970 року

1. Щодо принципу заборони застосування сили або загрози силою

«Каждое государство обязано воздерживаться в своих международных отношениях от угрозы силой или ее применения как против территориальной целостности или политической независимости любого государства, так и каким-либо иным образом, несовместимым с целями Организации Объединенных Наций. Такая угроза силой или ее применение являются нарушением международного права и Устава Организации Объединенных Наций; они никогда не должны применяться в качестве средства урегулирования международных проблем.

Каждое государство обязано воздерживаться от угрозы силой или ее применения с целью нарушения существующих международных границ другого государства или в качестве средства разрешения международных споров, в том числе территориальных споров, и вопросов, касающихся государственных границ

2. Щодо принципу мирного врегулювання спорів

«Каждое государство разрешает свои международные споры с другими государствами мирными средствами таким образом, чтобы не подвергать угрозе международный мир, безопасность и справедливость.

Государства, являющиеся сторонами в международном споре, а также другие государства должны воздерживаться от любых действий, которые могут обострить положение настолько, что будет поставлено под угрозу поддержания международного мира и безопасности, и должны действовать в соответствии с целями и принципами Организации Объединенных Наций.»

3. Щодо принципу невтручання у внутрішні справи

«Ни одно государство или группа государств не имеет права вмешиваться прямо или косвенно по какой бы то ни было причине во внутренние и внешние дела любого другого государства. Вследствие этого вооруженное вмешательство и все другие формы вмешательства или всякие угрозы, направленные против правосубъектности государства или против его политических, экономических и культурных основ, являются нарушением международного права.

Ни одно государство не может ни применять, ни поощрять применение экономических, политических мер или мер любого иного характера с целью добиться подчинения себе другого государства в осуществлении им своих суверенных прав и получения от этого каких бы то ни было преимуществ. Ни одно государство не должно также организовывать, разжигать, финансировать, подстрекать или допускать подрывную, террористическую или вооруженную деятельность, направленную на насильственное свержение строя другого государства, равно как и способствовать ей, а также вмешиваться во внутреннюю борьбу в другом государстве.»

ІІІ. Інші акти ООН

До важливих актів ООН з цієї проблематики належать:

-       Декларація ООН про недопустимість втручання у внутрішні справи держав, про оберігання їх незалежності і суверенітету 1965 року;

-       Декларація про недопустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1982 року;

-       Декларація «Про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах», 1987 року;

-       резолюція ГА ООН 1974 р. «Про визначення агресії» тощо.

У своїй резолюції №3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 року Генеральна Асамблея ООН звернула увагу Ради Безпеки ООН на визначення агресії, яке рекомендовано керуватися при встановленні згідно з Статутом ООН наявності акту агресії.  Серед іншого, під визначення агресії підпадає:

-         вторгнення або напад на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, чи будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави;

-         блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;

-         застосування збройних сил однієї держави, які знаходяться на території іншої держави на підставі погодження з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після завершення дії угоди.

 Слід підкреслити, що відповідно до пункту 3 статті 5 Додатку до згаданої вище Резолюції встановлюється, що жодне територіальне надбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

IV. Акти Організації з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ/ОБСЄ)

1. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року.

В «Декларації принципів, якими керуватимуться держави-учасниці у взаємних відносинах» Заключного Акта, підписаній головами 35 держав-учасниць, зафіксовано десять основоположних принципів міждержавних відносин. Зокрема, до них належать:

1) Суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету. Держави-учасниці мають забезпечувати взаємну повагу до суверенної рівності й своєрідності, право кожної держави на юридичну рівність, територіальну цілісність, свободу, політичну незалежність. Визнано можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю.

2) Незастосування сили або погрози силою. Держави-учасниці мають утримуватися від порушення територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави шляхом застосування сили чи погрози силою або в будь-який інший спосіб, несумісний з цілями Об’єднаних Націй.

3) Непорушність кордонів. Держави-учасниці визнали непорушними всі кордони одна одної, як і кордони всіх європейських держав, та зобов’язались утримуватись від будь-яких посягань на них.

У Заключному акті НБСЄ 1975 року держави-учасниці визнали, що вони «розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав в Європі, а тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони».

4) Територіальна цілісність держав. Проголошено зобов’язання утримуватись від будь-яких дій, що суперечать Статуту ООН та спрямовані проти територіальної цілісності, політичної незалежності чи єдності будь-якої держави-учасниці.

У ст. ІV Заключного акту Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р. зазначено, що учасники «будуть поважати територіальну цілісність одна одної... Держави-учасниці будуть також утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної в об’єкт військової окупації або інших прямих чи опосередкованих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об'єкт набуття з допомогою таких заходів або загрози їх здійснення. Ніяка окупація чи набуття таким чином не будуть визнаватися законними».

5) Мирне врегулювання суперечок. Держави-учасниці мають розв’язувати суперечки між собою мирними засобами, не ставлячи під загрозу міжнародний мир, безпеку й справедливість. Проголошено їх право вільно обирати мирні засоби врегулювання конфліктів.

6) Невтручання у внутрішні справи. Держави-учасниці утримуватимуться від прямого чи непрямого, індивідуального чи колективного втручання у внутрішні чи зовнішні справи одна одної. Вони також відмовилися від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній чи іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої держави-учасниці.

2. Інші акти НБСЄ/ОБСЄ

До важливих актів НБСЄ/ОБСЄ з цієї проблематики належать:

-       Підсумковий документ Мадридської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1983 року;

-       Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 року;

-       Паризька хартія для нової Європи 1990 року;

-       Підсумковий документ Наради НБСЄ в Валетті, 1991 року тощо.

V. Акти Співдружності Незалежних Держав (СНД)

8 грудня 1991 року була підписана Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (Біловезька угода). 10 грудня 1991 року угода була ратифікована Верховними радами України і Білорусії, 12 грудня –парламентом Росії.

Преамбула цього міжнародно-правового акта вказує на те, що Високі Договірні Сторони мають намір «…развивать свои отношения на основе взаимного признания и уважения государственного суверенитета, неотъемлемого права на самоопределение, принципов равноправия и невмешательства во внутренние дела, отказа от применения силы, экономических или любых других методов давления, урегулирования спорных проблем согласительными средствами, других общепризнанных принципов и норм международного права…».

Відповідно до статті 5 цієї угоди «Высокие Договаривающиеся Стороны признают и уважают территориальную целостность друг друга и неприкосновенность существующих границ в рамках Содружества…»

VІ. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї

5 грудня 1994 року був підписаний між Україною, США, РФ та Великобританією Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї або Будапештський меморандум. КНР та Франція також підтвердили надання своїх гарантій безпеки України. Згідно з цим документом, в обмін на приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, та видалення з її території наявних ядерних озброєнь, Україна отримала гарантії свого суверенітету та безпеки, які полягають у наступному:

1)    РФ, Великобританія і США підтверджують Україні свої зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;

2)    вони підтверджують зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;

3)    ці держави підтверджують Україні свої зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду;

4)    країни-гаранти підтверджують свої зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;

5)    гаранти підтверджують щодо України свої зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави - учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них, їх території або залежні території, їх збройні сили або їх союзників з боку такої держави разом з державою, яка володіє ядерною зброєю або пов’язаним з ним союзним угодою;

6)    РФ, Великобританія, США і Україна будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.

У Декларації Франції від 5 грудня 1994 року, підписаній Президентом Франції, міститься зобов’язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджуються зобов’язання французької сторони поважати незалежність та суверенітет України у межах її нинішніх кордонів згідно з принципами Заключного акта НБСЄ та Паризької хартії для нової Європи.

У Заяві Уряду Китайської Народної Республіки від 5 грудня 1994 року підтверджуються гарантії безпеки нашій державі, зафіксовані у Будапештському меморандумі. Аналогічне зобов’язання закріплено у Спільній заяві Президентів України та США від 12 квітня 2010 року і підтверджено у Хартії Україна-США про стратегічне партнерство від 19 грудня 2008 року.

Таким чином, підтвердження гарантій безпеки Україні зафіксовані у Будапештському меморандумі від 5 грудня 1994 року з боку країн-підписантів РФ, США, Великої Британії, а також, Спільній заяві РФ і США від 04.12.2009, Спільній заяві Президентів України та США від 12.04.2010; відповіді прем’єр-міністра Великобританії у форматі листа-відповіді на лист Президента України від 05.01.2010, ноті Посольства Китайської Народної Республіки в Україні від 15.12.2009 та Спільній заяві України та КНР від 02.09.2010, в яких підтверджені гарантії безпеки Україні як без’ядерній країні.

VІІ. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією

31 травня 1997 року був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, набрав чинності 1 квітня 1999 року.

У преамбулі цього документа, Україна і Росія підтвердили «свою прихильність до норм міжнародного права, перш за все до цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, і додержуючись зобов’язань, які взяті в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі».

Відповідно до статті 2 Договору сторони зобов’язались відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту НБСЄ поважати територіальну цілісність одна одної і підтвердили непорушність існуючих між ними кордонів.

У статті 3 вони чітко зафіксували свій намір будувати «відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права».

Згідно з статтею 4 Договору сторони зобов’язалися докладати зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничати у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.

З цією метою, відповідно до положень статті 7 Договору, «у разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з  Високих Договірних Сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її  національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої Високої Договірної Сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації. Сторони обмінюються відповідною інформацією і при необхідності вживають узгоджених або спільних заходів з метою подолання такої ситуації».

Згідно з частиною другою статті 10 Договору «кожна із Сторін захищає в установленому порядку права своїх громадян, які проживають на території іншої Сторони, відповідно до зобов’язань по документах ОБСЄ та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, домовленостей в рамках СНД, учасниками яких вони є». Тобто, йдеться про те, що навіть захищаючи права своїх громадян на території однієї з договірних сторін, інша сторона повинна поважати її територіальну цілісність і непорушність її кордонів.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux