12 квітня 2020 року в Росії відзначають день протиповітряної оборони. Цей пам’ятний день встановлено Указом Володимира Путіна чотирнадцять років тому. Але насправді він є лише відновленням радянського свята часів апогею брежнєвського “застою”. Тоді війська ППО СРСР, як і нині війська протиповітряної та протиракетної оборони (ППО-ПРО) Росії, відзначали свій день у другу неділю квітня.

Цього року день ППО-ПРО Російської Федерації збігся у часі з Днем космонавтики. Як в радянські часи, так і нині серед росіян заведено пишатися тим, що першою людиною в космосі став саме їхній співвітчизник – росіянин Юрій Гагарін. В 1961 році Радянський Союз (і саме росіяни!) нарешті “наздогнали й перегнали” ненависний Захід, “показали Кузькіну матір” Сполученим Штатам і здобули статус країни-лідера в освоєнні космосу.

Але не зайвим буде нагадати, що цей успіх був би неможливим без українського вченого з міста Житомир Сергія Корольова. Саме під його керівництвом було організовано і здійснено запуск першого штучного супутника Землі в 1957 році та у 1961 році – першим космонавтом планети Юрієм Гагаріним з пілотованого космічного корабля. А двигуни ракети-носія, які вивели і супутник, і корабель Гагаріна на орбіту, розробив теж не росіянин, а інший український вчений – одесит Валентин Глушко. Обидва вони працювали в Радянському Союзі не завдяки, а всупереч тим умовам, які для них створювала держава. Адже і Корольов, і Глушко відсиділи по 6 років у тюрмах, таборах і “шарашках”, де їх жорстоко катували. А Корольову взагалі зламали обидві щелепи, що стало причиною його передчасної смерті: під час хірургічної операції з видалення саркоми лікарі не змогли ввести у трахею трубку штучного дихання.

Та й вибір Гагаріна на місце першого космонавта Землі обумовлювався тим, що Радянський Союз, який заявляв про рівноправність і братерство всіх союзних республік, насправді був новою версією Російської імперії. Юрій Гагарін був росіянином за національністю, мав російське ім’я та прізвище і зразкове для тих часів робітничо-селянське походження. А от інший росіянин Титов мав “неправильне”, німецьке ім’я Герман – тому він полетів другим. А чуваш Андріян Ніколаєв і українець Павло Попович взагалі не були росіянами, тому вони полетіли третім і четвертим відповідно.

Повертаючись до дня протиповітряної оборони Росії, зауважимо, що згідно путінського Указу, запровадили його “з метою відродження і розвитку вітчизняних традицій, підвищення престижу військової служби і на знак визнання заслуг військових спеціалістів”. Про які ж вітчизняні традиції та заслуги сучасних військових спеціалістів йде мова?

Не підлягає сумніву, що в роки Другої світової війни радянські війська ППО зробили значний внесок у перемогу над ворогом. Але протягом своєї історії запам’яталися вони й епічними провалами, які аж ніяк не можна зарахувати до “вітчизняних традицій”, гідних наслідування. Наведемо лише два невеличких приклади.

15 травня 1941 року німецький літак “Юнкерс 52” безперешкодно вдерся у повітряний простір Радянського Союзу і здійснив переліт за маршрутом Кенігсберг – Білосток – Мінськ – Смоленськ – Москва. Пілоти посадили машину біля московського стадіону “Динамо”. Протиповітряна оборона СРСР ніяк не зреагувала і жодним чином не протидіяла – і це всього за п’ять тижнів до нападу гітлерівської Німеччини! Сталін відреагував черговою хвилею арештів і репресій, під яку в першу чергу потрапив командувач ППО Григорій Штерн – вже 28 жовтня його розстріляли навіть без рішення суду.

Кажуть, снаряд двічі в одну воронку не влучає. А насправді – ще й як влучає! 28 травня 1987 року німецький пілот-аматор Матіас Руст, якому було лише 18 років, безперешкодно залетів на літаку “Сессна 172” у повітряний простір СРСР з території Фінляндії і сів у Москві на Великому Москворецькому мосту перед самим Кремлем. Часи вже давно були не сталінські, а горбачовські, “перебудовні”, тож наслідки виявилися не настільки жорстокими, але все одно дуже масштабними. В Радянському Союзі замінили практично все керівництво міністерства оборони до командувачів округами включно. Зокрема, втратили свої посади міністр оборони Сергій Соколов і командувач військ ППО Олександр Колдунов. До відповідальності притягнули 34 генералів і офіцерів. Популярний російський поет Ігор Іртеньєв відгукнувся на політ Матіаса Руста іронічним віршем “Ероплан летит германский”, де є такі рядки:

Ероплан летит германский 

Сто пудов сплошной брони.

От напасти бусурманской

Матерь Божья, сохрани!

 

Не боится сила злая

Никого и ничего,

Где ж ты, Троица Святая?

Где родное ПВО?

А що можна згадати із “заслуг” сучасних російських спеціалістів протиповітряної оборони? Щонайменше, причетність до кількох злочинів, які призвели до масової загибелі людей.

Наприклад, 14 червня 2014 року під час заходу на посадку в аеропорту “Луганськ” було збито український літак Іл-76. Загинули всі 49 осіб на борту. Наказ про збиття віддав заступник командувача 58-ї армії Збройних сил Російської Федерації генерал-майор Євгеній Нікіфоров, а виконав наказ позаштатний підрозділ ГРУГенерального штабу ЗС РФ, відомий як приватна військова “компанія Вагнера”. Виконав, підкреслимо, не в межах оборони повітряного простору Російської Федерації, а діючи на території іншої держави. Безпосередні виконавці – Дмитро Уткін, Андрій Гуральов і Андрій Лебедєв після повернення до Росії отримали від Путіна державні російські нагороди – ордени Мужності. Літак збили з переносного зенітно-ракетного комплексу “Ігла” і, можливо, також вогнем зенітної самохідної установки.

17 липня 2014 року біля села Грабове Шахтарського району Донецької області України ракетою комплексу “Бук” зі складу 53-ї зенітної ракетної бригади військ ППО Російської Федерації було збито пасажирський лайнер “Боїнг 777” авіакомпанії “MalaysiaAirlines”. Загинули всі 298 осіб на борту, зокрема 80 дітей. Більшість мали громадянство Нідерландів, Малайзії та Австралії.

Росія одразу спробувала перекласти відповідальність за свій злочин на Україну, адже катастрофа сталася над її територією. Але міжнародна слідча група (до якої входять спеціалісти з Нідерландів, Малайзії, України, Бельгії та Австралії) після 5-річного детального розслідування оприлюднила звіт, у якому чітко зазначила імена осіб, причетних до трагедії.

Це: 1) генерал-майор Сергій Дубинський, який служив у ГРУ російського Генштабу і організував доставку в Україну ЗРК “Бук” зі складу 53-ї зенітної ракетної бригади з-під Курська;

Ігор Гіркін (Стрєлков), який на Донбасі керував групою диверсантів і спецпризначенців із Росії та називав себе “міністром оборони Донецької Народної Республіки”;

Олег Пулатов – помічник Сергія Дубінського, колишній підполковник російських повітряно-десантних військ, брав участь в охороні установки “Бук” на місці пуску ракети;

Леонід Харченко – єдиний громадянин України з цих чотирьох, керівник розвідувального батальйону так званої “ДНР”. Також брав участь в транспортуванні та охороні “Бука”.

Збиття малайзійського “Боїнга” стало кричущим злочином світового масштабу, тому що зенітно-ракетну установку “Бук” незаконно завезли з Росії на територію України – іншої суверенної держави, офіційно визнаної Російською Федерацією, а ракетою з цієї установки було збито пасажирський літак, в якому загинули мирні громадяни 10 держав світу.

Історію не можна виписувати вибірково, як це намагається робити путінський режим. Людська пам'ять не дасть цього зробити.