У березні 2015 року відзначаються дві знакові та взаємопов’язані між собою дати: 200 років від дня народження українського композитора і диригента, громадського діяча, автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького та 150 років відтоді, як уперше публічно виконано національний гімн «Ще не вмерла України і слава і воля...»

До і після Михайла Вербицького наш народ та композитори написали сотні тисяч українських пісень, але його «Ще не вмерла...» завдяки своїй духовній силі стала головною.

Земний шлях одного з перших українських професійних композиторів Галичини Михайла Михайловича Вербицького почався на Лемківщині, в Явірнику Руськім на Перемишлянщині (нині – територія Польщі), 4 березня 1815 року в родині греко-католицького священика. Раніше місцем його народження біографи вважали село Улюч.

Коли Михайлові було 10 років, а його братові Володиславу – 8 помер їхній батько. Залишившись у скрутній ситуації, мати віддала синів на виховання родичу – єпископу Перемишля, засновникові музичної школи при перемишльській кафедрі греко-католицької церкви Іванові Снігурському, який замінив дітям і батька, і матір. Ставився він до них дуже добре і, якщо траплялася вільна хвилина, присвячував її хлопцям: цікавився їхніми успіхами в гімназії, давав настанови, вів духовні бесіди.

Брати навчались у гімназії, співали у хорі, мали чудові голоси. У Перемишлі, завдяки старанням І.Снігурського, молодь вивчала музичну грамоту. І вже тоді було зауважено талант Михайла Вербицького до музики.

Першою важливою життєвою віхою для братів став 1828 рік – вони обидва усвідомили своє покликання. Відбулося це під час музичних уроків. Учителі відкрили у Володислава чарівне дитяче сопрано, а у Михайла — пречудовий альт. Відтоді вони стали жити музикою.

Спочатку брали участь у кафедральному хорі, яким керував Вікент Курянський, потім доля послала їм нового навчителя і керівника хору, відомого чеського музиканта Алоїза Нанке. Згадуючи ті часи, Михайло зазначав, що школа у Перемишлі у 1830 році «стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері – і виявилося, що існує в Європі, крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта характеристична категорія: українська».

Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлися. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці.

1833 року Михайло вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії. Але вдачу мав жваву, непосидючу, його більше вабило світське та музичне життя, ніж богословські студії. Вже на першому році навчання Вербицького було покарано строгим карцером за участь у бунті семінаристів проти поганого харчування.

У ті часи панувала мода на гітару. В молодіжному середовищі вважалося хорошим тоном майстерно грати на цьому інструменті та співати під його акомпанемент українські народні пісні. Коли Михайло зазнав травми (зламав ногу) і мусив провести 15 тижнів у шпиталі, один товариш приніс йому гітару. Михайло навчився віртуозній грі. Відточив свою техніку так, що рівних йому в цьому мистецтві в семінарії не було. Відомо, що саме Михайло Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині. Гітара стала його вірною подругою на все життя. Їй звіряв свої думки, печалі, мрії, найпотаємніші почуття. Більшість їх записав мовою музики. Розповідають, що навіть свій головний твір «Ще не вмерла Україна» він уперше виконав у колі друзів під гітару…

Утім навчання у семінарії майбутній священик перервав. У 1836 році одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. У подружжя був син Іван, який народився в 1839 році. Того ж року перша дружина М.Вербицького померла. Другою дружиною Михайла стала, згідно із записом у метричній книзі (латинською мовою) села Завадів на Яворівщині – першої парафії о. Вербицького – Катерина, донька цісарського військового капітана Франциска і Анни Баронів, яка була, скоріш за все, австрійського походження.

1848-й рік можна назвати весною його музичної творчості. Був напівголодний, але натхненний і одержимий ідеями свободи, демократії, українського відродження, які поширилися на Галичині після скасування кріпацтва та під впливом революції в Угорщині. Саме тоді музичні твори Михайла Вербицького взнала вся Галичина. А в Перемишлі він став кумиром місцевого українства, яке запрошувало його на свята, вечірки, концерти.

У цей період з’являється Літургія на мішаний хор, а також знамените «Ангел вопіяше», інші церковні композиції. З активізацією театрального життя Вербицький створює музичний супровід до театральних вистав, здебільшого перекладної польської, французької, німецько-австрійської драматургії.

Йому належить також збірка салонних пісень для чоловічих квартетів. Як зазначають музикознавці, композитор залишив майже 40 церковних композицій, понад 10 оркестрових рапсодій, кілька симфонічних увертюр, а також полонези і солоспіви, музику до 20-ти театральних вистав – «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» тощо.

Однак його музична спадщина досі належно не вивчена. Пісні Вербицького миттєво розходилися поміж людьми і чимало з мелодій о. Вербицького досі вважаються народними.

1850 року тридцятип'ятирічний Михайло Вербицький, закінчивши екстерном, за два роки, духовну семінарію, отримав ієрейські свячення. Після переїздів протягом декількох років з однієї сільської єпархії на іншу, починаючи з 1856 року проживав у селі Млинах на Яворівщині.

Дослідники його творчості вважають, що врочисту пісню-хор «Ще не вмерла Україна» він написав саме у Млинах у 1863–1864 роках.

У 1863 році М.Вербицький схвально відгукнувся на однойменний вірш у альманасі «Мета», підписаний «Тарас Шевченко». Він заявив тоді про намір написати до цих слів музику. До речі, і він, і громадськість Галичини тривалий час були переконані, що вірш «Ще не вмерла Україна» написав Т.Г.Шевченко. Пізніше з'ясувалося: автором є Павло Чубинський, який, боячись переслідувань із боку влади, умістив свій твір під чужим іменем.

У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, коли у Львові відкрився театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом «Сільських пленіпотентів», «Простачку».

Є кілька версій про те, як потрапив до о. Вербицького вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше те, що священик прочитав його в одному з часописів.

Патріотична пісня прозвучала для публіки спершу в 1863 році у Перемишлі у музейній залі Духовної семінарії і виконав її сам композитор. Відтоді семінаристи поширювали пісню.

Однак як пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 150 років тому як заключний номер першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту. 10 березня 1865 року, на четверті роковини смерті Тараса Шевченка, голова урочистих зборів у театральній залі Перемишлянського готелю «Під провидінням»,урочисто оголосив: «Музика Михайла Вербицького, слова Тараса Шевченка, «Ще не вмерла Україна…», виконує кафедральний хор під керуванням Анатолія Вахнянина». Історичні слова, історична подія, історичне місце. Склепіння залу мало не впало від оплесків. Так в життя кожного українця скромний священик М.Вербицький вихором увірвався одразу ж після прем’єрного публічного виконання патріотичної пісні.

Після того фантастичного успіху в Перемишлі популярність найвидатнішого твору Михайла Вербицького постійно зростала, виконання його стало частиною всіх святкових патріотичних концертів.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. 1869 року у Млинах М.Вербицький тяжко захворів і 7 грудня 1870 року у віці 55 років помер.

*   *   *

Зусиллями декількох поколінь українців урочиста пісня-хор «Ще не вмерла Україна» перетворилася на Державний Гімн.

Цим високим статусом уперше 1918 року наділив її уряд Української Народної Республіки, 1939 року – Сейм Незалежної Карпатської України.

Музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 року, що знайшло своє відображення у Конституції України.

Проте лише 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», яким пропонувалося затвердити як Державний та Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Водночас перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433-х, зареєстрованих для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

*   *   *

Поважний цей ювілей широко відзначається на лише в Україні – ЮНЕСКО внесла 200-річчя Михайла Вербицького до календаря пам’ятних дат, які відзначаються нинішнього року в усьому світі.

Верховна Рада України постановила урочисто відзначити 200-річчя з дня народження М.Вербицького на державному рівні.

Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 6, зокрема, передбачено: проведення науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів, інших заходів із вивчення і популяризації творчої спадщини М.Вербицького, історії створення національного гімну; підготовку та випуск ювілейного друкованого видання про історію створення Державного Гімну України, життєвий шлях авторів національного гімну; випуск нотних видань М.Вербицького, а також його музичної спадщини на компакт-дисках; надання підтримки громадським, зокрема молодіжним, ініціативам, спрямованим на популяризацію державних символів України; випуск поштової марки і конверта; здійснення спецпогашення поштової марки.

На виставці, відкритій у Львівському музеї історії релігії з нагоди 200-річного ювілею М.Вербицького, представлено метричні дані з відомостями про його народження, документи греко-католицької богословської академії у Львові (списки семінаристів, екзаменаційні відомості), рукопис коротких правил гри на гітарі «Поученіє гітари», світлини рідних місць, церков, парохом яких був о. Михайло Вербицький.

У селі Млини, неподалік українсько-польського кордону, на місці поховання священика, композитора та громадського діяча відбулося поминальне богослужіння.

Національний банк України 4 березня 2015 року увів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні «Михайло Вербицький».

*   *   *

Свого часу з піснею, створеною Вербицьким, йшли у бій січові стрільці.

В роки лихоліття її потай співали ті, хто мріяв про незалежну Україну.

А сьогодні головна пісня нашої держави – наповнилася для українців новим змістом.

У своєму зверненні від 4 березня 2015 року Президент України Петро Порошенко, зокрема, зазначив:

- Державний Гімн України і сьогодні лунає від західних до східних рубежів нашої держави, разом з молитвою за оборонців Вітчизни, даючи їм підтримку у звитязі з агресором.

Нині наш гімн можна почути не лише в українських містах і селах. Він став упізнаваним, своєрідним символом свободи. Це – справжній духовний фундамент сучасного українства.

Віддаючи належну шану творцеві невмирущої музики нашого Державного Гімну, ми славимо усіх, хто з його словами на устах бореться за Україну – на передовій чи самовіддано працюючи задля майбутнього країни.

Бережімо ж нашу рідну землю. Шануймо наше культурне надбання.

Слава Україні!