Згідно Указу Президента України від 30 грудня 2011 року 22-го січня в Україні відзначають День Соборності та Свободи України. Саме цього дня українці святкуватимуть 95-ту річницю прийняття Універсалу Директорії про Злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу. Ця подія увійшла в історію як День Соборності України, що уособлює віковічні прагнення нашого народу до об’єднаності, незалежності, цілісності та неподільності.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу Української Центральної Ради, яким проголошувалася повна незалежність УНР.

Власне ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Для українців, століттями позбавлених своєї власної державності й розірваних на частини між сусідніми країнами, проблема соборності завжди була особливо болючою та неймовірно складною. Незважаючи на численні лиха та труднощі, що випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його.

Найбільших успіхів у справі практичної реалізації соборності України було досягнуто в процесі бурхливого піднесення національно-визвольної боротьби українського народу, пов’язаного з крахом, спочатку Російської, а згодом і Австро-Угорської імперій. Адже до 1917 року українські землі належали до трьох держав: Російської імперії, австрійського державного об’єднання й угорського королівства. Останні два на засадах реальної унії утворювали Австро-Угорську імперію.

Українська Центральна Рада, створена на початку березня 1917 року у Києві, очолила cправу відродження національної державності України. З перших днів свого існування вона стала об’єднуючим, координуючим і спрямовуючим центром, до якого звідусіль, не тільки з України, а й з інших близьких і далеких країв, потягнулось пробуджене могутнім національно-визвольним зривом українство.

Історичним кроком на шляху соборності українських земель в той період став ІІІ Універсал Центральної Ради, яким проголошувалось створення Української Народної Республіки та визначалась її територія: Київщина, Волинь, Поділля, Херсонщина, Катеринославщина, Таврія (без Криму), Полтавщина, Харківщина, Чернігівщина. Важливу роль відіграв також Берестейський мирний договір, підписаний УНР з державами Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина), за яким Центральна Рада домоглася відносно справедливих західних кордонів і створила передумови для визволення від більшовиків захопленої ними на той момент території України.

У період існування гетьманського режиму П.Скоропадського до української держави було приєднано кілька повітів колишньої Російської імперії, де українці складали більшість населення. Гетьманський уряд проводив активну зовнішню політику, спрямовану на приєднання інших етнографічно українських територій.

Під впливом цих подій у жовтні 1918 року у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а в листопаді того ж року було проголошено утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Поява на політичній карті світу ще однієї української держави створила сприятливі умови для дальшої реалізації ідеї соборності. Відновлена Директорією після повалення гетьманського режиму Українська Народна Республіка (УНР) і ЗУНР, незважаючи на несприятливі міжнародні обставини, з перших днів прагнули об’єднатися.

Важливо відзначити, що координаційний осередок українських політичних партій „Український національний союз”, за ініціативою якого була створена Директорія, накреслив в ті дні широку програму збирання соборної України, розраховану на перспективу. "Спираючись на історичне та природне право кожного народу гуртувати в одно ціле відірвані від його часті, – говорилося в його заяві про внутрішнє і міжнародне становище України, оголошеній в жовтні 1918 р. – Український Національний Союз вважає цілком природним і необхідним злучення в один державний український організм всіх заселених українцями земель, які до цього часу через історичні та міжнародні обставини не ввійшли в склад Української держави, цебто: Східної Галичини, Буковини, Угорської України, Холмщини, Підляшшя, частини Бесарабії з українським населенням, частини етнографічно-української Донщини, Чорноморці і Кубані”. Об’єднання УНР і ЗУНР було закономірним кроком, спрямованим на її виконання.

Вже 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР і ЗУНР підписали в м.Фастові Передвступну угоду про майбутнє об’єднання. Передбачалося, що ЗУНР увійде „з усією територією й населенням як складова частина державної цілости в Українську Народну Республіку”.

Об’єднавчий рух, який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік. Демократичні засади возз’єднання всіх українських земель були чітко окреслені у статті „Ідеал цілої нації”, на шпальтах газети „Діло”, у якій йшлося, що „з’єдинення всіх українських земель в одну самостійну, незалежну, вільну демократичну державу повинно реалізовуватися під гаслом, яке об’єднало би всі українські верстви в теперішнім змаганню нашої нації. Цим змаганням є повне визволення нації не тільки під політичним, але й суспільним, культурним, економічним поглядом”.

На початку січня 1919 року Українська Народна Рада прийняла в столиці ЗУНР, м.Станіславі (нині Івано-Франківськ), ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в одну державу, в якій затвердила Передвступну угоду і доручила своєму уряду негайно розпочати переговори з урядом УНР з метою його реалізації.

Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності.

І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці:

„З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. ...На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.

Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.

...Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

...У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під’їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець”.

 ЗУНР отримала назву Західна область УНР. Скликаний наступного дня Директорією Трудовий Конгрес України, в роботі якого взяли участь також делегати від ЗУНР, одностайно затвердив Акт Злуки. Таким чином, ця історична подія була закріплена вищими державно-правовими актами українських держав. І вперше за 600 років був зроблений серйозний крок до об’єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.

 Цей документ, однак, залишився декларацією. З урахуванням обставин, що склалися на той час, його не вдалося реалізувати. Вже через кілька місяців після проголошення об’єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину – румуни, а Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна на Наддніпрянщині. Та безсумнівним є те, що якби міжнародні чинники були більш сприятливими для української справи, то названі вище акти були б втілені у життя повною мірою. Незалежна соборна українська держава стала б тоді реальністю.

Не можна не назвати одного важливого уроку з досвіду тієї доби. Він зводиться до того, що Україна зможе вистояти як соборна самостійна держава лише тоді, коли українці будуть спроможні мирно вирішували свої внутрішні суперечності, досягати загальнонаціональної єдності й згоди.

Незважаючи на загальну поразку українських визвольних змагань і розподіл українських земель вже між чотирма державами, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої історії, вершина досягнень українства тієї доби.

Соборність стала після цього загальнонаціональною мрією, невід’ємною частиною всіх українських визвольних політичних програм наступного періоду. Величезні жертви, віддані на вівтар волі й незалежності, навчили українських патріотів всюди, куди б не закинула їх доля, бачити в своїх мріях і боротися за вільну, незалежну, соборну Україну. Сьогодні це особливо актуально.

Так, День Соборності ще у 1999 р. Указом Президента України визначено святковим днем. Але його відзначення, вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й моральний обов’язок боротися і відстоювати єдину незалежну Україну, берегти світлу пам’ять незліченних жертв, упродовж віків принесених українським народом у жертву в боротьбі за її соборність та державність.

Прес-служба Посольства України в Республіці Казахстан