Посольство України в Республіці Казахстан

, Київ 02:23

Шевченко і Казахстан

Запрошуємо Вас у віртуальну енциклопедію на тему «Шевченко і Казахстан», яка вміщує в собі матеріал про Великого Кобзаря під час заслання на територію нинішнього Казахстану. 

Якщо Абай є неперевершеним великим поетом Казахського степу, то в Україні немає особистості яскравішої, ніж Тарас Шевченко. Разом з тим його постать є одним із символів духовного єднання українського і казахського народів.

Тарас Григорович Шевченко залишив помітний слід не лише в українській культурі, але й у казахській. Він був талановитим поетом, прозаїком, художником, видатним мислителем. На казахській землі він провів 10 років, перебуваючи на засланні за царським указом. Ці роки були найбільш важкими в його біографії, але водночас і дуже плідними. Він зміг не лише реалізуватися як творча особистість, але й яскраво зобразив та оспівав життя казахів.

Інформація з підручника: Історія Казахстану (XVIII ст. - 1914 р.).

Підручник для 8 кл. загальноосвіт. шк. / З.Є.Кабульдінов, А.Т.Кайіпбаєва. - 3-тє вид., переробл. - Алмати: Атамура, 2016, § 59, стор. 280-285

 

1. Дитинство і роки навчання. Тарас Григорович Шевченко народився 1814 року в с.Моринці Київської губернії (нині Черкаська область, Україна), в багатодітній родині простого селянина Григорія Шевченка. За сімейними переказами предки його були вільними людьми – козаками, служили в Запорізькому війську.

Сім'я його жила бідно. У 9-річному віці він залишився без матері, а через два роки помер і батько. Тарасу довелося прислужувати у багатих людей. Будучи дуже здібним, він невдовзі навчився грамоті.

Працюючи у поміщика Енгельгардта, юний Тарас у вільні хвилини захоплювався малюванням, пробував копіювати картини великих майстрів живопису. У 15-річному віці Тарас виїхав разом зі своїм поміщиком до м. Вільно (нині м. Вільнюс, столиця Литви), де пробув два роки і намагався відвідувати лекції з мистецтва малювання.

Незабаром Енгельгардт переїхав до Петербурга і взяв із собою Тараса Шевченка. Зрозумівши, як вигідно мати придворного художника, він віддав його «в науку» майстрові живопису Василю Ширяєву.

У Петербурзі Тарас почав писати вірші, зустрічався з демократично налаштованими і впливовими діячами культури. Вони, розгледівши в молодому Шевченку рідкісний талант, викупили його з кріпацтва.

З 1838-го по 1845-й Т.Шевченко навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності в живопису. Його учителем був один із найвидатніших російських живописців Карл Брюллов. У роки навчання Шевченко багато читав, захоплювався історією, філософією, формувався як поет.

Він багато подорожував по Україні, збирав фольклорний та етнографічний матеріал, замальовував історичні й архітектурні пам'ятки, займався поезією.

1846 року приєднався до Кирило-Мефодіївського братства – таємної політичної організації. Навесні наступного року в руки поліції потрапив збірник віршів поета «Три літа», в яких гостро викривався антинародний державний лад Російської імперії. Його було заарештовано в Києві та під конвоєм відправлено до Петербурга. Він був звинувачений у спробі відродження влади українських гетьманів і створення окремої української держави.

 

2. Роки заслання в Казахстані. Влітку 1847 р. Тарас Шевченко у 33-річному віці за царським указом Миколи I був засланий до Казахстану в окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом «під найсуворіший нагляд начальства, із забороною писати і малювати».

Солдатську службу він проходив у Орську (нині м. Орськ, Росія). Перебуваючи на важкій військовій службі перші півтора року, Т.Шевченко продовжував крадькома писати вірші та малювати. У творчості поета і художника майже з перших місяців заслання знаходить відображення навколишня дійсність – природа краю і побут казахів, кочовища яких розташовувалися поблизу фортеці. Спостерігаючи за життям казахського народу, Тарас Григорович у листах до друзів висловлював своє пристрасне бажання відтворити її в малюнках. Він робив замальовки, вивчав казахські легенди і пісні, самостійно освоїв мову степовиків.

У 1848-1849 рр. Тарас Шевченко взяв участь у експедиції з вивчення Аральського моря під командуванням капітан-лейтенанта О.Бутакова. Йому було доручено замальовувати види Аральського узбережжя і місцеве населення.

Після повернення з експедиції Т.Шевченко зобов'язаний був повернутися до місця солдатської служби. Завдяки клопотанню О.Бутакова певний час перебував у Оренбурзі, упорядковував замальовки, зроблені під час експедиції.

Однак за доносом одного з товаришів по службі він знову був заарештований навесні 1850 року, кілька місяців утримувався під вартою, а потім був відправлений для продовження служби у найвіддаленіший гарнізон – Новопетровського укріплення (нині м. Форт-Шевченко, Казахстан, на півострові Мангистау).

Саме тут до серпня 1857 р. тривала тяжка солдатська служба українського поета і художника.

Казахстанське заслання стало для Тараса Григоровича не лише часом важких поневірянь, але й періодом духовного зростання, творчих звершень.

Десятирічне заслання підірвало здоров'я, надломило фізично, але не похитнуло духовно великого поета, не згасило вогонь його бунтівної душі, не приборкало поетичну музу, не знекрилило його як борця. Він гордо заявляв: «Караюсь, мучуся, але не каюсь!»

 

3. Поезія та проза Тараса Шевченка. Засланий поет і художник Тарас Шевченко трепетно ставився до культури Казахстану. Свої почуття і враження він відобразив у художніх творах.

До прозової спадщини великого Кобзаря періоду заслання належить близько двох десятків повістей. До нас дійшли лише деякі з них: «Княгиня», «Музикант», «Художник» тощо. У повісті «Близнюки» він реалістично зобразив життя місцевих казахів.

Оскільки повісті Т.Шевченка мали яскраво виражену антикріпосницьку спрямованість, за його життя їх так і не було надруковано.

Усі свої твори поет потайки записував у маленькі саморобні зошити і ховав їх у халяву чобота. У них увійшло близько 120-ти творів. Це автобіографічні, філософські та історичні вірші, лірика з образами української та казахської природи. У творах він засуджував кріпацтво, свавілля поміщиків та російську воєнщину, висловлював співчуття знедоленим казахам.

Між Тарасом і місцевими жителями встановилися теплі і сердечні взаємини. Про одну із зустрічей поета і художника з казахами один із сучасників писав: «Казахи гостювали у Тараса кілька днів. Приймаючи гостей, він ділився з ними всім своїм добром».

 

3. Тарас Шевченко як художник. Незважаючи на те, що Тарасу Шевченку було заборонено писати і малювати, він продовжував робити це таємно. З усієї образотворчої спадщини періоду заслання, в якій близько 450-ти робіт, майже 350 – присвячені життю й побуту казахського народу, природі Казахстану.

Важкому життю казахської бідноти Т.Шевченко присвятив більшість своїх картин і замальовок. У своїх листах він відзначав: «киргизи такі колоритні, ...коли дивлюся на них».

Напевне, найбільш знаменита його картина – «Казашка Катя». Тип жінки-казашки він малював саме з Каті, яка працювала в родині коменданта Новопетровського укріплення.

Однією з найяскравіших робіт того часу стала картина «Пожежа в степу». Широко відомі й інші його твори: «Байгуші», «Казашка», «Пастух», «Казах на коні», «Над степом», «Буран», «Байгуші під вікном (Державний кулак)», «Казах в юрті» і багато інших. У них реалістично представлено життя степовиків.

1857 року завдяки клопотанню впливових людей Росії та України Тараса Шевченка звільнили від подальшого відбуваннязаслання і дозволили повернутися в Петербург. У вересні 1860 року Петербурзька Академія мистецтв удостоїла Т.Шевченка звання академіка гравюри.

Зимою 1860-61 рр. здоров'я Т.Г.Шевченка, підірване засланням, різко погіршилося. 1861 року він помер.

 

4. Місце Тараса Шевченка в історії Казахстану. У Казахстані шанують ім'я великого поета і художника Тараса Шевченка, вважаючи його сином двох народів, який зробив величезний внесок у культурну спадщину не лише українського, але й казахського народів.

Місцеве населення поважало Тараса Григоровича. У нього було багато друзів серед казахів, які називали його «акин Таразі» ( «поет Тарас»). Він часто ходив у гості в аул біля фортеці, де слухав пісні та легенди. Спілкуючись із місцевим казахським населенням, Т.Шевченко знаходив багато спільного в історичній долі казахського і українського народів.

Його творчість стала невід'ємною частиною історії і культури казахів, важливою сторінкою історії духовної спорідненості народів Казахстану і України.

Пам'ять про акина Таразі і сьогодні дбайливо зберігається казахстанцями. Навіть назва міста Форт-Шевченко пов'язана з пам'яттю про великого Кобзаря. У Форт-Шевченко створено унікальний, єдиний у своєму роді музей, де досить повно представлено пам'ять про українського поета і художника.

Музейний комплекс розмістився на території колишнього саду-городу Новопетровського укріплення. За місцевими переказами, саме завдяки Шевченкові гарнізонний город було перетворено на парк. Він посадив тут вербу, що виросла з привезеної ним із Гур'єва гілочки. Більше сотні років форт-шевченківці берегли як найдорожчу реліквію священне дерево, що називалося в народі «Тарасовою вербою».

Зберігся також колодязь, виритий Тарасом Шевченком під час лютої посухи. За розповідями, він врятував від смерті цілий аул, розташований неподалік від фортеці. Сьогодні колодязь зберігся майже в незмінному вигляді.

Ім'я Тараса Шевченка назавжди залишиться в пам'яті казахського народу. Крім міста Форт-Шевченко, ім'я великого Кобзаря носять вулиці багатьох міст Казахстану, у тому числі і в Астані. Пам'ятники на його честь споруджено в містах Алмати, Актау, Форт-Шевченко, а також у селищі Карабутак.

Україна та Казахстан