Посольство України в Республіці Казахстан

6, Київ 05:54

Український народний календар

Рубрику підготовлено за книгою відомого українського народознавця, дослідника та письменника Василя Скуратівського (25.10.1939 р. - 16.12.2005 р.) «Місяцелік».  

 

        

Лютневий сніг весною пахне

  • Ø Хоч за характером цей останній місяць зими найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – день уже збільшується майже на три години («Лютневий сніг весною пахне»).
  • Ø У багатьох народів, зокрема і в нас, до прийняття християнства цей місяць завершував річний цикл.
  • Ø Це ж стосувалося й давніх римлян («фебруаріс» – «очищення»).
  • Ø У поляків – «люти».
  • Ø У сербів і хорватів – «веляча».
  • Ø У білорусів – «лютий».
  • Ø Назва «лютий» закріпилася в Україні за другим місяцем року лише наприкінці XIX століття.
  • Ø Діалектні назви: «сніжень»; «лютень»; «крутень»; «зимобор»; «бокогрій»; «криводоріг»; «межень» (тобто межа між зимою та весною); «казибрід», «казидорога» (од «казитися», впадати в лють, скаженіти).
  • Ø Завершувався відпочинок у селян; починали вивозити на поля сніг, перевіряли зерно, лаштували сільськогосподарський реманент.
  • Ø В останній місяць зими скорочуються й вечорниці: коротшали ночі, в господарстві з’являлися додаткові клопоти...

 Народний прогностик

-       Макара (1 лютого) – «Який Макар, такий і товар». «Якщо погода ясна, то і весна буде красна» (рання, тепла).

-       Напівзимника (4 лютого) – «Якщо напівзимниця дорогу перемете, то корінь підмете».

-       Оксани-Дороти (6 лютого) – за цим днем прогнозували весну: «Яка Оксана, така й весна», «В лютім Дорота заповідає сніги та болота».

-       Напівхлібниці (8 лютого) – з нею пов’язували перелом зими («Який день – така й весна»).

-       Юхима (10 лютого) – якщо вітряно, то літо буде мокрим, бо «Юхим приніс вітер на сире літо».

-       Трьох святих (12 лютого) – у цей день не можна прясти, щоб протягом року не було наривів.

-       Трохима (14 лютого) – якщо вітряно, то літо буде мокрим.

-       Стрітення, громиці, зимобор (15 лютого) – зі Стрітенням пов’язували надії на весну. Вважалося, що в цей день зустрічається зима з літом: «Прийшла громниця – зимі половиця», «В цей день лютий до березня приїхав».

На честь Стрітення в церквах робили відправи, святили воду й свічки («громниці») – свячені свічки – запалювали у грозу, щоб «грім хати не підпалив»).

Посвяченою в цей день водою лікували хворі місця й пристріт.

«Якщо на Стрітень півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди».

«Як на Стрітення капає зі стріхи – не найдеться з літа потіхи».

«На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга».

-       Парфенія (20 лютого) – «зимові діди» – високогуманні обряди поклоніння (вшанування) пращурів.

Були і «весняні діди» (на другому тижні після Великодня), «літні» (в п’ятницю на останньому тижні перед зеленими святами) та «осінні» (в останню п’ятницю та суботу перед пилипівськими запустами). У ці дні не брали шлюбів і не організовували розваг.

  • Прохора і Харлампія (23 лютого) – «До Прохора баба охала: «Ой холодно!», а прийшли Прохір і Влас: «Уже весна у нас!»

Свято робочої худоби. Святять воду, кроплять нею корів.

  • Власа (24 лютого) – святий Улас, як і Юрій, вважається захисником і покровителем свійських тварин. Після Власа невдовзі наступав піст, а отже, і закінчувалися весілля («Оляся, на заміж не ласся»).

Із Власом пов’язували і закінчення зими: «Прийшов Влас – з печі злазь», «Пролив Улас олії на дороги – пора зимі вбирати ноги». Якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.

  • Мелатія (27 лютого) – погожий день – літо буде гарне, але морози триватимуть.
  • Касяна (29 лютого) – він випадає раз на чотири роки, на високосний, і вважається нещасливим днем.

Загалом образ Касяна, за народними уявленнями, не вельми привабливий. Не випадково ж на похмуру людину кажуть: «Чого ти Касяном дивишся?»

Він символізував надмірно сердитого і немилосердного чоловіка з довгими до колін бровами, віями та бородою, за якими нікого не бачить протягом трьох років. Четвертого року брови піднімаються, і зле тому, на кого він подивиться: на людей – їм горе, на худобу – падіж. Вважалося, що той, хто народився 29 лютого, буде нещасливий.

Люди в цей день намагалися не вставати з ліжка до схід сонця і не виходити на вулицю, щоб «Касян не глянув своїм зором», а також не працювати, аби не розгнівати немилосердника.

Якщо на Касянів день багато снігу, то буде велика повінь.

*  *  *

ü «Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк».

ü «Вже лютий геть підгриз – кидай сани й бери віз».

ü «Лютий – гострокутий».

ü «Лютий воду відпускає, а березень підбирає».

ü «Лютневий сніг весною пахне».

ü «Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добре чоботи».

ü «Лютий ведмедю в берлозі бік пригріває».

ü «Лютий зиму видуває, а березень її ламає».

ü «Ще рано лютому до березня в свати ходити».

ü «Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур».

ü «Лютневий сніг, мов з рукава».

ü «Січню морози, а лютому хуртовини».

ü «Лютий сильний хуртовинами, а березень капіжем».

ü «Як у лютому гукнеться, так восени відгукнеться».

ü «Лютневі прикмети – метелиці та замети».

ü «Лютий зиму на ніч замикає, а березень весну в гості припрошає».

ü «Зима хоч припікає, зате комарів немає».

ü «Холод не брат, а заметіль не сестра».

ü «Зима хоч і біла, та снігу не їсть, а тільки сіно».

ü «Зимою сонце крізь плач сміється».

ü «Мороз такий, аж зорі скачуть».

ü «Іди, зимо, до Бучина, бо ти вже нам наскучила».

Березень – особливий місяць. Він, як мовиться в народі, й усміхнеться, і заплаче, і ошкіриться крутим норовом.

Генеалогія давньої назви першого весняного місяця «март» – а нею довгий час користувалися і на теренах України – зберігає видозмінене латинське «марсіус».

Давні римляни назвали його на честь Марса - бога війни.

На перший погляд, в цьому нема логіки.

Втім, і це підтверджують літописи, на початку римської доби Марс символізував не війну, а весну та врожай.

Пізніше, ототожнившись з грецьким Ареєм – покровителем воєн, він перебрав повноваження і захисника тварин.

Що б там не було, але в історію місяцесловів март увійшов як символ початку весни.

У білорусів він має назву «соковнік»;

У словаків – «марець»;

У чехів, як і в нас, – «березень».

Давньоруська назва березня – «сухий» .

У народному лексиконі й інші, не менш цікаві наклички: «капельник», «протальник», «зимобор», «запалі сніги», «заграй-ярочки», «з гір потоки» тощо.

Були в активному вжитку: «сочень» або «соковик» (тобто, період збирання березового соку); «палютий» чи «полютий», – такий, що йде на зміну лютому і менш суворий; «красовик», «красний місяць» – бо неповторно чарівний.

У галицьких і закарпатських говірках«марець», «март», «березоль», «березіль».

Сучасна іменнівка «березень» раніше стосувалася наступного місяця - квітня (термін «март» випав з української мови в середині XIX ст.).

Етимологія сучасної назви і похідної – «березоль» чи «березіль» символізує давній промисел – заготівлю березової золи та кори.

Під цю пору вже остаточно закінчувалися молодіжні розваги – досвітки й вечорниці. Все частіше збиралася юнь на сільські сходки – колоди: співали пісень, улаштовували забавні обрядові ігри. Це вже були початки весняних гуль просто неба. Дівчата й хлопці сходилися на левадах, щоб урочисто відзначити веснянки й гаївки. Але то буде в квітні.


У березні починали заготовляти традиційний напій – кленовий та березовий сік. Де таких порід дерев не було, виготовляли з верби: молоді пагони сікли на цурпалки і заливали їх водою. Через 2-3 тижні таку настоянку можна було споживати. Проте найпопулярнішим був березовий сік. Рыдину, заготовлену зі старих дерев, що планувалися під вирубку, зливали в діжу, заправляли смаженим ячменем чи сухофруктами з груш-дичок і тримали в прохолодному місці. Такий напій міг зберігатися протягом трьох-чотирьох місяців; він був вельми смачним і корисним, а позаяк і популярним у народі.

Відтак березень – особливий місяць. Він, як мовиться в народі, й усміхнеться, і заплаче, і ошкіриться крутим норовом.

Народний прогностик

  • Тимоша, Хоми, Весногрія (5 березня) – вважалося, що в цей день весна вже прийшла до дверей: «Прийде Хома, то не страшна й зима», «Прийшов Хома, вважай, зими нема», «Тимошеве тепло віє – старого гріє», «На Весногрія і старцю надія».
  • Обертіння, Івана Предтечі (9 березня) – у цей день птахи повертаються з вирію, шукають місця для гнізд. Кажуть, що на Обертіння птиця обертається до гнізда, діти – до хліба, а чоловіки – до жінок та роботи; отже, в цей день не можна прати білизну.
  • Василя-плаксивця (13 березня) – в цей день весна «повністю забирає своє право від зими», бо «Василь зі стріхи капає – землю поквапує».
  • Явдохи-плюшихи, Євдокії (14 березня) – за старим стилем це перший день весни; люди в цей день особливо пильнували, якою буде погода, щоб запрогнозувати весну і літо. Весна календарна кликала вже в поле: бо «одова Євдоха виходить з плугом».
  • Федота (15 березня) – якщо вітряно й холодно, – довго не з’являтиметься трава: «Федот кошматий – паші не мати».
  • Конона (18) – святкували переважно власники коней (Конон – покровитель коней); жінки передивлялися й перебирали городнє насіння: «На Кононовій днині город сниться господині». З цього дня день переважує ніч; почався весняний сонцеворіт.
  • Сорок святих або Сорок мучеників (22 березня) – з цього дня має розпочатися справжня весна, а тому матері випікали з тіста по 40 «жайворонків» чи «голубів» і віддавали дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. В інших місцях випікали печиво, що нагадувало птахів, відносили сусідам, аби краще неслись гуси й висиджувалися яйця.

З цього дня дозволялося починати веснянкові забави.

На півдні України пасічники починали виставляти вулики з омшаників.

У цей день дівчата варили по 40 вареників.

Всі, навіть літні й кволі, виходили в поле «топтати ряст», аби убезпечити життя й здоров’я протягом року: «Дай, Боже, потоптати й того году діждати!».

Завбачливі господарі починали готувати збіжжя для ранніх зернових; жінки висівали розсаду капусти.

Люди вірили, що ще можуть бути і сорок приморозків.

«На Сорок святих погода, то на гречку урода».

  • Благовіщення (25 березняза старим стилем; нині7 квітня).
  • Теплого Олекси (30 березня) цей день вважався весняним – «Біологічний прихід весни»: скресала крига; йшли весняні повені; після першого грому мала розмерзнутися земля.

Люди готували польовий інвентар.

Проте в цей день ніхто не працював, а спостерігали за погодою.

Пасічники виставляли бджоли для обльоту: «На Теплого Олекси діставай вулики», «На Олекси риба-щука хвостом лід розбиває», «На Олекси кидай сани, готуй воза», «На Олексія з гір вода, зі ставу риба».

  • Кирила (31 березня) – у цей день псується дорога і бувають заморозки: «Кирила Євдоха обдурила – запросила в гості, а сама гріє кості», «Минув Олексій, Кирило каже: «Ще не сій», «Буває на Кирила святого ще морозу много».
  • Великий піст – він не тримається числа і залежить од кількості м’ясниць, що починаються од Різдва.

Якщо Великий (бо – найдовший од всіх постів) піст має сталу кількість тижнів – сім, то м’ясниці «рухомі», тобто щороку регулюються церковниками; ними власне визначають, коли має збігтися Великдень з повним місяцем.

По закінченні Великого посту настає Пасха. Його відлік іноді починається наприкінці лютого, але здебільшого в березні.

Перший понеділок Великого посту – «поминальний».

За першим тижнем Великого посту передбачали погоду; за понеділком – врожай на яровину; вівторком – процес посіву; середою – копання; четвергом – сінокіс; п’ятницею – жнива; за суботою – брання конопель.

«Великий піст усім прижме хвіст».

«Піст – не міст, об’їхати можна».

«Прийшов Великий піст – тягни дзвони за хвіст».

«У Великий піст не ходи у гості».

  • Середопістя, Середохрестя (середа), Христопоклонна (неділя).

Середопістям зветься четвертий тиждень Великого посту.

На Середохрестя випікали з пшеничного борошна пісне обрядове печиво у формі хрестиків – «хрести». Його тримали доти, поки не їхали в поле сіяти яровину. Перед сівбою з’їдали по коржикові, а одного клали на ріллю та обсівали «на добрі сходи і щедрий врожай».

 

«Вересневий час – сім погод у нас».

■   Н а з в а  пов’язана з вересом, вічнозеленим кущем, вельми поширеним на Поліссі (квітує з серпня і до кінця жовтня; при цьому саме у вересні найпишніше вкриває соснові бори, торф’яники і піщані пагорби рожево-бузковим суцвіттям).

■   Верес, як і липові гаї, є цінним медоносом (мед не дуже популярний, бо має гіркуватий присмак). У французів цей мед є делікатесом.

v У білорусів – «верасєнь».

v У поляків – «вжесєнь».

v У перекладі з литовської мови вересень означає «місяць вересу», в латиській – «місяць цвітіння вересу».

v Сучасна  н а з в а – з початку XX століття; а до того в кожному регіоні були свої «домашні назви».

v У давньоруській мові – «руєн», а по-народному – «ревун».

v У чехів і досі є «рієн» (стосується жовтня).

v У сербів – «руян».

v Паралельно з «офіційним» руєном вживалася й інша назва – «зарев», або – «варєснець» (у книжній мові Київської Русі).

v На західноукраїнських землях – «маїк» (починають «маятися», тобто зеленіти ранні сходи озимини) і «сівень» – пора масового висівання збіжжя; «бабське літо»; «покрійний» (од свята Покрови, що за старим стилем – 1 жовтня).

v Переважна більшість європейських мов користуються назвою латинською – «септембр», що означає «сьомий». У Давньому Римі він і справді був сьомим (адже річне літочислення починалося з березня). Прийнявши григоріанський календар, в якому новоріччя було перенесено на січень, місяценазву лишили стару, себто юліанську.

v Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!»

Народний прогностик

ü  Андрія Стратилата(1 вересня) – за повір’ям, день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню».

Бралися до копання буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

ü  Тадея (3 вересня) – «На Тадея селянин не журився – в хаті хлібець завівся».

ü  Боголіпа (4 вересня) – повинні з’явитися перші осінні приморозки, що сприяють початкові павутинольоту.

ü  Якщо павутиння прилипає до рослин – на тепло; мало павутиння – до сухої осені.

ü  Лупи (5 вересня) – на Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків. Крім доїння овець та корів, інших робіт, пов’язаних із тваринництвом, намагалися не виконувати. З цього часу починає облітати листя з осик; якщо падолист лягає горілиць – на холодну зиму, долілиць – зима буде теплою.

Пізній падолист – на суху осінь.

ü  Євтихія (6 вересня) - дощовий день - погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

ü  Варфоломія (7 вересня) – закінчується врожай білих грибів; ранній посів озимини. «Прийшов Варфоломій – жито на зиму сій»; «Суша на Варфоломія – гострої зими надія».

ü  Мусія (10 вересня) – завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь; початок дубового падолисту; якщо листя міцно тримається – зима буде люта.

ü  Усікновення. головосіки Іоанна Хрестителя (11 вересня) – у цей день не працювали; особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, що нагадує голову, – капусту, буряк, картоплю.

Їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів; картоплю – лише в «мундирах»; пекли гарбузи, а хліб лише відламували.

Це період останніх гроз; якщо чути грім, то має бути довга і тепла осінь.

Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

ü  Семена. Симеона Стовпника (14 вересня) – початок справжньої осені, а отже й Нового року (з прийняттям християнства на Київській Русі).

Увечері по хатах запалювали посвіт, вогонь якого мав горіти до Великодня.

Хлібороби вважали за святий обов’язок обсіятися озиминою.

З цього дня починалося «старе бабине літо» (закінчувалося 21 вересня); остаточно відлітали ластівки; під цю пору гороб’ячих гуртів помітно меншає.

На Семена ясно – осінь буде погожою і теплою.

ü  Христодули, ікони «Неопалима купина» (17 вересня) – цій іконі приписували чародійство, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню.

ü  3ахарія та Лисавети (18 вересня) – середній строк жовтіння листя.

За цим днем прогнозували, якою буде зима.

Рано пожовтіло листя на горобині – рання осінь і рання та холодна зима. 

ü  Михайла Чудотворця (19 вересня) – намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того настигне лихо.

ü  Друга Пречиста, різдво Богородиці (21 вересня) – перша була 28 серпня; третя – 4 грудня.

Деінде другу Пречисту називали «осениною».

З цього дня можна було засилати сватів (весілля справляли тільки з Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста».

Пасічники остаточно утеплювали на зиму вулики; власники овець вдруге проводили стрижку.

«Прийшла перша Пречиста – одягла природа намисто; прийшла друга Пречиста – взяла комара нечиста; а прийшла третя Пречиста – стала дорога безлиста».

«Внесе нечиста – не винесе й Пречиста».

«Прийшла Пречиста – на дереві чисто, а прийде Покрова – на дереві голо».

ü  Минодори (23 вересня) – якщо багато вродило горобини – осінь заплаче дощами, а зима – морозами. Вітер північно-західний – зима буде люта, південно-східний – тепла.

ü  Федора (24 вересня) – осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів. Всякому літові приходить кінець.

ü  Корнелія Сотника (26 вересня) – природа лаштується до зимової сплячки.

«Як Корнелій скаже, так зима покаже».

ü  Воздвиження, Здвиження (27 вересня) – вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Починають відлітати дикі гуси.

ü  Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (30 вересня) – жінки не починали будь-якої важливої роботи.

 *  *  *

«Вересень – рум’янець року».

«Вересень без перевесла».

«Садок у вересні, що кожух у січні».

«Вересень весіллями багатий».

«Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує».

«Верещить вересень, що вже осінь».

«Від вересня вогонь і в полі, і в хаті».

«Вересень студений, але ситий».

«Цибуля в кожух одягається – від морозів ховається».

«Як вересніє, то й дощик сіє».

«У вересні одна ягода і та гірка – горобина».

«Серпень страву готує, а вересень подає її до столу».

«Восени грибина, а взимку свинина».

«У пустій стодолі й горобці не тримаються».

«Як листя жовкне, то й праця мовкне». 

«Виореш мілко, посієш рідко, то вродиться дідько».

«Осінній час – сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, шумить, гуде ще й з гори йде».

«У жовтні на день сім погод: сіє, віє, крутить, мутить, реве, зверху ллє, а знизу мете!»

 У сучасному місяцеслові він посідає десяту позицію. Латинська назва, що нею користується чимало народів, фіксує його лише восьмим – «октобер». З цього приводу григоріанський календар не зовсім точний.

 Українська назва другого осіннього місяця не потребує пояснень; вона була ще за Київської Русі. Поруч із жовтнем уживалося й слово «паздерник» (походить від спільнослов’янського «паздер», тобто костриця. Саме о цій порі масово переробляли льон та коноплі. Стебла сушили в печі, м’яли на терницях і голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес і досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом»).

 Білоруси звуть жовтень «кастрічніком» – місяцем костриці.

 Регіональні місяценазви: «грязень» (від грузьких доріг); «хмурень» (від надмірно похмурих днів); «листопадник» (період опадання листя); «зазимник» (від появи перших відчутних заморозків) тощо.

 А ще – найточніша народна назва: «весільник» – від Покрови (14 жовтня) дозволялося справляти весілля («жовтень на весілля багатий»).

 Традиційне вкраїнське весілля об’єднувало кілька окремих сюжетів. Йому передували чотири-п’ять дійств: оглядини, сватання, змовини, заручини тощо. Аж тоді запрошували гостей, випікали коровай і плели вінець для молодої.

 У жовтні молодь починала збиратися на вечорниці та досвітки. Перші вечорницькі сходки завершувалися колективною вечерею. Однак активно діяли вечорниці лише в листопаді, коли остаточно завершували всі польові роботи.

Народний прогностик

  •  Ярини (1 жовтня) – цей день ще називали «журавлиним літом».

Якщо на Ярини відлетять журавлі, то через 2 тижні чекай морозів, а як затримаються – зима раніше себе не покаже.

  •  Трохима (2 жовтня) – у цей день хлопці й дівчата обирали одне одного. Звідси й примовлянка: «На Трохима не проходить щастя мимо – куди Трохим, то й воно за ним».

З 2-го по 10-те жовтня пасічники переносили в омшаники (погребки) вулики; спостерігали: бджоли старанно позаліплювали вічка воском чи прополісом – зима буде суворою, а коли злегка, то теплою.

  •  Дениса (3 жовтня) – північний вітер – на холод, південний – на тепло, західний – на мокречу, східний – зимно, але сонячно.
  •  Кіндрата (4 жовтня) – починали готуватися до зими. Про тих, хто легковажив, казали: «Пустий господар по Кіндраті не має ще кожуха в хаті».

Різкий північно-східний вітер – на холодну зиму.

  • Фотія (5 жовтня) – якщо листя з берези ще не опало, то сніг ляже не пізно; коли ж дерева звільнилися, то наприкінці січня буде тривала відлига.
  •  Зачаття Івана Предтечі (6 жовтня) – намагалися нічого не заготовляти на зиму, бо почорніє. Дівчата й жінки з цього часу бралися за рукодільництво – пряли, ткали, вишивали.

«Тік і потік починок приволік». «На Предтечі тулися до печі».

  •  Єфросинії (8 жовтня) – цей день у народі називали ще «капустником», бо, за повір’ям, пошаткована капуста мала довго і добре зберігатися. «Не треба в капусту й олії, як пошаткуєш на Фросинії».
  • Івана Богослова (9 жовтня) – завершували всі польові роботи.

«Хто не посіяв до Богослова – не варт доброго слова».

  • Покрова (14 жовтня) – з неї починалися вечорниці, що тривали до Великодня, і весілля, які відбувалися до пилипівських заговин (27 листопада).

Пора наймасовіших шлюбів: «Прийшла Пречиста (пора засилання сватів) – несе старостів нечиста, а як прийде Покрова – зареве дівка, як корова».

На Покрову у південних губерніях України закінчувався термін найманих робітників («строкачів») і зголошувався новий («зимовий»), що тривав до весняного Миколи.

У Карпатах поверталися з полонини пастуші отари.

«Прийшла Покрова – всохла діброва».

«До Покрови думай про пашу корові».

«Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат – шлюбним вінцем».

«Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку хоч ганчіркою, аби я була жінкою».

«Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома».

  •  Сергія Послушного (20 жовтня) – з цього дня чекали вже зими. Якщо земля вкривається сніжком, то через місяць буде справжня зима.
  •  Якова (22 жовтня) – зима стає на ноги.

«Після Якова осінь вже заплакала». «Після Якова тепла ніякого».

  • Євлампія (23 жовтня) – куди ріжки місяця покажуть, звідти будуть дути вітри. 
  • Євфимії (28 жовтня) – цей день ще називали «болотихою».

«Розкисли дороги – застрягли в Євфимки ноги».

«Як зачнеться на Євфимку моква, то аж до морозів трива».

  •  Осія (30 жовтня) – в цей день колесо з віссю прощається.

«Віз у засторонок поліз, а сани ще не зніс».

«Жовтень ні колеса, ні полоза не любить, бо їде на рябій кобилі».

  •  Луки (31 жовтня) – крім осіннього, є й весняний (5 травня). З цієї нагоди жартували: «До весняного Луки ані хліба, ані муки, а прийшов осінній Лука – з’явилися і хліб, і мука».

«До Луки не везуть сіна з луки».

 *  *  *

«Вересень пахне яблуками, а жовтень капустою».

«Жовтень-болотник ні колеса, ні полоза не любить».

«У жовтні гріє ціп, а не піч».

«Жовтень ходить по краю та й виганяє птахів із раю».

«Для роботящого Федота і в жовтні знайдеться робота».

«У жовтні тільки руки зябнуть, а в листопаді і ноги дубіють».

«Не встиг у жовтні роздивитися, як сонце зійшло, а воно уже на заході».

«Сади дерево змолоду – на старість буде як знахідка».

 

Листопад зимі ворота відчиняє 

■                  «Жовтню син, а зимі рідний брат».

■                  «Листопад і березень – як братові брат».

■                  Генеалогія місяця досить давня і цікава.

Для переважної більшості європейських мов він має спільний латинський корінь «новем», бо обіймав дев’яту («новембер») позицію в літочисленні Стародавнього Риму.

Проте в багатьох слов’янських мовах – у т.ч. й українській – набув самостійної назви (не зовсім точної).

  • У білорусів – «лістапад».
  • У поляків і чехів – «лістопад».
  • У сербів і хорватів – «студепи».
  • За Київської Русі останній місяць осені називався «груднем», а сучасний грудень – «студнем».
  • Регіональні назви: «напівзимник»; «грудкотрус»; «листопадень»; «падолист»; «ворота зими»; «братчини» (саме так на українському Поліссі називали гуртівні обрядодійства в кінці осені; у білорусів – «сябрство»).

Народний прогностик

 Казанський день, Казанська Божа мити (4 листопада) –остаточна межа переходу від осені до зими – міцно сковується земля, а відтак «морозцям дорогу вказує».

Якщо зранку дощить, то надвечір має піти сніг – ознака ранніх підсніжників.

  • Якова (5) – якщо піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) настане справжня зима.
  • Дмитра, Змитра (8) – жіноче свято. До Дмитра ще дозволялося засилати сватів, а після цього починалися запусти (заговини), а тому закінчувалися й весілля.

На цю подію народ створив чимало прислів’їв та приказок.

(«До Дмитра дівка хитра, а після ще хитріша»).

  • Параскеви-П’ятнииі. Параски (10) – у цей день святкують лише жінки – не прядуть, не шиють, не золять і не розчісують волосся.
  • Кузьми і Дем’яна (14) – день зустрічі зими (так звані курячі іменини). Адже за старим стилем це початок листопада.

Кузьма і Дем’ян вважалися захисниками людей і тварин од укусів змій та інших гадів; їм приписували покровительство ремесел (особливо ковальства).

Найширше його відзначали ковалі.

У давнину на Кузьму-Дем’яна справляли «осінніх дідів» – ушановували покійників (4 рази на рік – кожної пори року).

«Кузьма і Дем’ян ковалі: закують дороги й річки – до весни не розкувати».

  • Павла (19) – з ним пов’язують льодостав – замерзання річок і озер. Йде сніг – чекай сніжну, добру для озимини зиму.
  • Феодора (20) - зима сідає на покуть.

«Феодор сидить і землю студить».

«З Феодора-Студита стає холодно й сердито».

«Якщо відлига – чекай морозів».

  • Михайла (21) – Михайло має неодмінно сповістити про зиму, бо «приїжджає на білому коні».

Після Михайла закінчувалися весілля. За цим днем завбачували і весну.

«Від Михайла зима морози кує».

«Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна».

«Після Михайла хоч за шкандибайла».

  • Мотрони (22) – вже має бути покритою снігом земля.

Якщо в листопаді Мотря на білім коні приїде, то гостру зиму нам привезе.

  • Пилипа, заговини, запусти на Пилипівку (27) – у цей вечір, напередодні пилипівського посту, готують смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажать м’ясо, зокрема птицю.

За звичаєм, до батьків приходять вечеряти дочки із зятями, які недавно побралися; запрошують кумів та одиноких сельчан.

Залишки од вечері відносили бідним людям.

На заговини збиралися не лише хлопці й дівчата, а й сімейні родини, організовуючи вечірку-складчину.

«Іній на Пилипа – буде овес, як липа».

«Чи дуб, чи липа – нині святого Пилипа».

«Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа».

  • Пилипівський піст, Пилипівка (28) – якщо цього дня лежить сніг, то долежить до повені.

«У Пилипівку день до обіду».

«Як хочеш лози, то в Пилипівку вози».

  • Матвія, Симеона-Юди (29) – остаточно замерзає земля.
  • «На Симеона-Юди кінь боїться груди».
  • «На Симеона горобці збираються в табунці».

 * * *

  • «Якщо листопад дерев не обтрусить, то зима довгою бути мусить».
  • «Листопад зимі ворота відчиняє».
  • «Листопад уриває дня, а накликає ночі».
  • «Листопадовий день – що заячий хвіст».
  • «Листопад не лютий, проте спитає, чи одягнутий, чи взутий».
  • «У листопаді голо в саді».
  • «У листопаді зима на заграді».
  • «У листопаді сонця, як у старої баби чепуріння».
  • «З листопадом бабам рада: ховатися на піч».
  • «Листопад і колесо, і полоз любить».
  • «У листопаді на колесах виїзди, а полоз на віз клади».
  • «Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде».
  • «Листопадові очі до снігу темні».
  • «Листопад заспів зими і сутінок року».
  • «Листопад напівзимник і передзимник, він колесо та полоз любить».

 

«Грудень холодний та сніжний – хліб буде буйний та пишний».

■    «Сонце на літо, а зима на мороз».

■    Сучасна назва грудня раніше стосувалася передостаннього місяця року.

■    У давньоруські часи початок зимового літочислення йменувався «студнем» (у білорусів досі – «студзень»).

■    Співіснувала й накличка «груднь» (себто, «нерівний, покритий грудками шлях»).

■    Найбільш відомі діалектні:

«лютень», «хмурень», «стужайло», «студенті», «мостовик», «трусим» («не раз сніг потрусить...»)

  • У поляків – «грудзєнь».
  • У білорусів – «грудзєнь».
  • У сербів і хорватів – «грудан».
  • У словенів – «груден».
  • На Закарпатті жодне з названих наймень невідоме; там користуються лише двома – «мочавець» («мочарець») та «андріїв» («андрієць»).
  • В інших європейських мовах збереглося давньоримське «доцембер» – у перекладі це означає десятий місяць року, що закінчувався в лютому.
  • У наш час, як відомо, грудень завершує календарний рік.

22-го – зимове сонцестояння (за цим днем визначають астрономічний початок зими). Наші пращури пов’язували з ним «народження сонця», або ж «родини сонця».

 

Народний прогностик

Введення, або Видення. Третя Пречиста (4 грудня) – вважають, що цього дня Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому й свято називають «Виденням».

На Закарпатті на третю Пречисту ніхто не перевідує сусідів.

«Як Введення мостить мостки, а Микола (19-го грудня) забива гвіздки, то люта зима буде».

«Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома».

«Введенські морози зими ще не роблять».

Прокопа (5 грудня) – цього дня в давнину на шляхах ставили віхи. Щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп – розбив розміт, по снігу ступає – дорогу копає».

Канун святої Катерини (6 грудня) – з цього вечора дівчата починали гадати: брали в чужому садку гілочку вишні, ставили її у воду; якщо до Різдва розквітне – того ж року дівчина вийде заміж.

Катерини (7 грудня) – дівчата робили те, що і в канун.

«На святу Катерину ховайся під перину».

«Як на Катерини холодно, то буде голодно».

Георгія Побідоносця. Єгорія. Юрія. Юр’їв день (9 грудня) – це друге після весняного (6 травня) свято, яке ще називають осіннім (холодним) Юрієм.

За легендою, Георгій здобув перемогу над Змієм Драконом; на честь цієї події запроваджено свято, яке на відміну від травневого, не пов’язане якимись значущими обрядами.

«Який день на Юрія, така й зима».

Парамона, або Передандрія (12 грудня) – молодь увечері збиралася на калиту. Дівчата випікали великий корж, пов’язували його до сволока, а хлопці мали «проїхати на коцюбі» й відкусити шмат. Присутні мали розсмішити «коцюбника» – якщо він розсміявся або не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмащували сажею.

Якщо до цього дня сніг не випав – зима буде теплою, з’явився – довгою і холодною.

 Андрія (13 грудня) – цього дня жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. На Андрія дівчата багато ворожили, завбачаючи свою долю.

«На Андрія треба кожуха-добродія».

«На Андрія робиться дівицям надія».

«Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу».

 Наума (14 грудня) – у давніші часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за тодішнім літочисленням. Батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо «Пророк Наум наведе на ум».

За народними уявленнями, Наум – покровитель розуму, знань та доброчинства.

«Партача й Наум не наведе на ум».

«Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки».

Варвари (17 грудня) – вважалося, що Варвара була великомученицею за віру. Святкували тільки жінки. Дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед них обов’язково і пирхуни – заправлені борошном. Стежили, кому з хлопців втрапить такий виріб – невдаху потім ще довго дражнили «пирхуном».

«Яка погода на Варвари, така й на Різдво».

«Дерево в інеї – урожай на фрукти».

«Було не савити, і не варварити, а сісти і на три веретена напарити».

«Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне».

«Варвара кусок ночі увірвала, а дня приточила».

«Свята Варвара по світі брикала».

«Коли на Варвари мороз приліз, то ховай сани, а витягуй віз».

«Якщо на Варвари гострі морози, то на зиму готуй вози, а якщо розтане, то кажи оглянути сани».

«Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото».

Сави (18 грудня) – з цим святом пов’язано найбільше жартівних обрядів. У родинах, де були чоловіки з таким ім’ям, справляли обряд «похорону Савки». Збиралися переважно родичі й сусіди, щоб увіншувати іменинника: «Як був Сава, то не їв сала, їв паляниці, щоб любили молодиці!» Іменинник мав почастувати гостей горілочкою...

Миколи (19 грудня) – всі три свята – Варвари, Сави та Миколи – називали Миколаєвими святами. На відміну од весняного (22 травня), відзначали урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених; «почесний охоронець» дітей.

Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодії, пов’язані зі святим Миколаєм.

Увечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в «доброго Миколая» (на зразок Діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь.

Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив дітлах протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.

У шкільних виставах із головною дійовою особою св. Миколаєм обов’язково був присутній меткий чортик, що намагався переконати дідуся не вручати подарунків – діти були неслухняні... Але - ! - «цього разу добрий Миколай вибачає».

У кожній хаті була ікона Миколи Чудотворця.

У цей час – коли зібрано збіжжя, зроблено на зиму відповідні припаси – селяни розраховувалися з боргами. Казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».

На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.

«Після Миколи пшениця вкриває поле».

«Миколай – жінки своєї не май».

«Варка, Савка та Миколи до добра не доведуть ніколи».

 Амвросія, Андросія (20 грудня) – у давнину дівчата організовували обряд «трусити груші».

Ганни (22 грудня) – від Ганни зима набирає розгін. «Прийшли Ганки – сідай у санки».

Зимове сонцестояння; «сонце – на літо, а зима – на мороз».

У народі Ганни називали ще «родинами сонця».

У деяких регіонах вважали цей день святом вовків і намагалися не працювати.

Жінки з цього дня починали готуватися до Різдва: білили хати, прибирали оселі й посилено годували свиней, щоб мати свіжину до свят.

«Яка Ганка до полудня, така зима до кінця грудня».

«Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки».

Якщо в цей день вовки виють над слободою, то – на падіж худоби.

Спиридона Сонцеворота (25 грудня) – це найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік». Цього дня намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо черв’яки будуть нападати.

«На Спиридона дня прибуде на макове зерня».

Томи. Аггеля (29 грудня) – холодний день.

«Прийшов Тома – сиди вдома».

«Добре говорив святий Тома, що в грудні найліпше сидіти вдома».

 Даниїла (30 грудня) – якщо з’явиться іній – Різдво буде теплим.

  • «Весна була суха – зима буде на сніг глуха».
  • «Зима літо годує».
  • «Зима без трьох підзимків не буває».
  • «Сніг у грудні глибокий – урожай високий».
  • «Сумний грудень у свято і в будень».
  • «Трапляється такий год, що в грудні на день сім погод».
  • «Не так зима, як призимки».
  • «Із-за доброї години ожидай лихої днини».
  • «Як зазиміє, то жаба оніміє».
  • «Зимовий деньок, як комарів носок».
  • «Грудень землю грудить і хату студить».
  • «Грудень холодний та сніжний – хліб буде буйний та пишний».
  • «Грудень не брат, а морознеча – не сестра».
  • «Хоч мороз і припікає, зате комарів немає».
  • «Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно».
  • «Якби не зима, то б літо було завше».
  • «То сніг, то завірюха, то вже зима припіка коло вуха».
  • «Мороз не велик, та стоять не велить».
  • «Той взимі голодує, хто літо гайнує».
  • «Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та і минув день».
  • «Важко влітку без корови, а в грудні без кожушка».
  • «Грудень око снігом радує, а вухо морозом рве».
  • «Прийшов грудень – приніс студень».
  • «Рихтуйтеся люди, бо йде грудень».
  • «Смутно, як в грудню пополудню».
  • «Як туга зима, то і літо красне».
  • «Сподівайся од нього добра, як од грудня тепла».
Про Україну